Ольгинська селищна рада

Донецька область, Волноваський район

Історія селища Ольгинка

Селище міського типу Ольгінка

До складу Ольгілської селищної ради входять селища: Лісне та Пільне.

До 1914 р. земля належала земству. Злидні і безземелля змушувало мешканців села поневірятися у помісників та куркулів. Величезний вплив на селянство мав революційний рух робітничого класу 1905-1907 рр.

Під час імперіалістичної війни деякі жителі села перебували в лавах царської армії, згодом вони вступили до лав регулярней Червоної армії, а частина повернулися додому.

У 1913 р. в селі нараховувалося 3 школи:

  • церковно - приходська,
  • школа грамоти
  • земська школа (в них навчалися окремо дівчатка й хлопчики).

До 1917 р. освіту мали два вчителі і сільський писар. До 1917 р. на станції Великоанадоль була вапнякова копальня.З 1918 р., під час громадянської війни, через село проходили німці, австрійці, денікінці, махновці, врангелівці. З липня 1919 р. в селі знаходилися кадети.

Партизанський загін, сформований у с-щі Новотроїцьке, під керівництвом учителя Марка Тимофійовича Давидова ліквідував на ст. Великоанадоль білогвардійську заставу. Ольгінка (до 1923 р. Ольговка Благодатненської волості) - селище міського типу, центр селищної ради. До 1959 р - центр однойменного району.

Розташоване за 15 км від районною центру м Волноваха, за 4 км від залізничної станції Великоанадоль, за 9 км від автотраси Слов'янськ-Донецьк-Маріуполь. Селище перетинає р. Суха Волноваха. Площа населеного пункту – 749,3га

Населення - більше 3,3 тис. осіб.

Кількість дворів - 1200.

Засноване у 1779 р. поселенцями з Київської губернії та Польщі.

Уперше Ольгинка згадується в письмових джерелах за 1779 р. Першими поселенцями була сім'я полтавчанина Афанасія Кобця. Вже потім за нею селилися на ці вільні (тоді їх так називали) степи інші вихідці з Полтавщини, які розселилися обабіч річки Суха Волноваха.

У 1833 р. населення збільшилося до 30 сімей за рахунок переселенців з Польщі .

На території села створюється Комітет незаможних селян (КНС), головою якого обраний Григорій Іванович Хімочка. КНС, який на 20 січня 1921 р. нараховував 81 людину, займався ліквідацією неграмотності, надавав допомогу голодуючим селянам, організовував роботу дитячих ясел на 30 місць (хоча дітей такого віку було лише 11).

У цей час на території села працювала початкова школа, вчителем якої був товариш Половий. Навчання здійснювалося в приміщенні земської школи, кількість учнів становила близько 25 чоловік, дівчатка і хлопчики навчалися разом.

У 1928 р. відкрилась школа-семирічка з п'ятьома класними кімнатами, у яких навчалося уже 40 школярів. Вчителював Сергій Іванович Троїцький. У 1933 р. школа стає середньою. У 1934 р. відбувся перший випуск з 12 учнів. На той час навчалося всього 360 учнів, школа мала статус україномовної. У 1939 р. вчителька Лідія Вікторівна Назимко нагороджена медаллю "За трудову доблесть"

Поступово цю місцевість заселяли вихідці з Київської та інших областей України, і вже на 1913 рік було 500-600 дворів з населенням до 2 тис. чоловік.

Назва населеного пункту походить, скоріш за все, від імені Святої Ольги, так як більшість сіл Донеччини отримали назву від"святців".

Населення займалося землеробством, добуванням каміння, білої глини, які залягали на околицях села встановив Радянську владу. Мешканці села Тарковський, Кондратенко, ІІІимановський та Протосовицький влилися в лави Червоної армії.

Ради робітничих та солдатських депутатів Харкова, Києва відряджали в Ольговку агітаторів для роз'яснення подій, що відбувалися.

В 1918 р першим головою революційного комітету в селі став Андрій Гаврилович Хавіков, з 1919 р - Матвій Давидович Тарковський.

Починаючи з 1921 р , уповноважений Павлівського району (в який на той час входило село Ольговка) Причина Сергій Євдокимович займався розподілом землі на душу населення. Ріст колгоспів йшов у 1929-1930 рр в селі за рахунок селянських форм об'єднання Товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ).

До 1917 р село мало 7,3 тис. десятин землі, які пізніше були розподілені серед чотирьох радгоспів: “Передовик", "Трудовик", ”8 Березня" і "Незаможник”. Усі вони в 1929 р. об'єднані в єдиний колгосп їм 12-річчя Жовтня.

Першим головою колгоспу був Овсієнко Іван Євтухович. Потім радянська влада в село прислала 25-тисячника Піскунова, але він не мав досвіду роботи, тому вже влітку його змінив Єрьоменко, а Піскунов став завгоспом.

З 1929 р головами колгоспу працювали:Лялько (колишній 25-тисячник із шахти "Блектроколо”):, Моеейко Ілля Андрійович, Авраменко Іван Денисович (1937 рік), у післявоєнні роки – Проценко А.С., Кучеренко, Балаба, починаючи з 60-х років - Луценко В М, Шевченко В А_, Ковальчук В Н . Новіков В.Т

У 1959 р. колгосп їм 12-річчя Жовтня став першим відділенням радгоспу «Передовик» медаллю "За доблесний труд" та ін.

Після визволення селища мешканці розпочали відбудову післявоєнної розрухи Протягом 1945-1953 рр майже все було відновлено. Селище повністю електро- та радіофіковано. У центрі розпланований сквер з трояндами, каштанами, горобиною, ялинами.

Були зведені будівлі РККПУ (1955 р ), готель (пізнішеу цій споруді розмістилася амбулаторія), раймаг, перукарня, аптека, 5 магазинів, інкубаторна станція, метеостанція, газцех, міжколгоспбуд, будівля Держбанку (а потім райелектромережа), дитяча бібліотека, побутовий комбінат, нові жилі будинки. Трохи пізніше за короткий час збудовані Будинок культури, об’єкти громадського харчування, пошивочна майстерня, дві лазні на сорок людино місць, 15 продмагів тощо.

У 1958 р. на ВДНГ нагороджені медалями мешканці селища: Лютий Іван Миколайович (великою срібною), Проценко Володимир Васильович (малою срібною), Токар Степан Лук'янович (малою срібною) Кивенко Микола нагороджений орденом Леніна за участь у Фінській війні. Багато мешканців селища у післявоєнні роки отримали медалі "За доблесний труд". Всього нагороджено за бойові заслуги у Великій Вітчизняній війні і трудову доблесть понад 600 чоловік

У 1950-1960 рр на території селища діють:Beликоанадольський вапняковий цех, контейнерний цех, хлібоприйомний пункт, залізнична станція Великанадоль, нафтобаза, міжколгоспбуд, овочева перевалка, склади Волноваського райпотребсоюза, Ольгинське сільпо, РБС, аптека, автошкола ДОСААФ, 2 поштових відділення, радіовузол, філія Ощад банку, господарство Маріупольської лісівницької науково-дослідницької станції.

У 1966 - 1967 роках в Ольгинці працювала середня школа, в які дітей навчали 45 вчителів, 25 з них мали вищу освіту. Діяла також школа робітничої молоді. Усього навчалося 988 учнів.

Такі підприємства, як Великоанадольська нафтобаза та вапняковий цех Маріупольського заводу будматеріалів, мали всесоюзне значення У 70-х роках XX століття на території селища почали працювати Волноваський міжколгоспний завод та Beликоанадольська фільтрувальна станція.

У 1970 1979 рр нагороджено 149 жителів орденами і медалями СРСР за доблесний труд, серед яких Скрипник Т.В. – керівник відділення радгоспу "Ольгинський”, залізничники Грабовськнй П .Ф . та Лісний I I. нагороджені орденом Леніна.

У 1986 р відчинив двері Будинок культури Нове приміщення містить великий спортзал, хореографічний клас, кімнати для роботи гуртків художньої самодіяльності, глядацьку залу на 400 місць. Ініціаторами побудови нового БК були голова селищної ради Сівірін Надія Юхимівна та Молодика Олександра Петрівна, яка плідно працювала директором з 1959 по 1993 роки.

Її продовжувачі Василенко Надія Іванівна (1993-2001 рр.) та Сірик Ірина Вікторівна (з 2001 р.) – справжні майстри своєї справи. На сьогодні у БК плідно працюють такі колективи: зразковий танцювальний колектив "Едельвейс”, зразковий духовий оркестр та народний жіночий вокальний ансамбль «Горлиця».

1 вересня 1988 року відбулося урочисте відкриття нового приміщення триповерхової школи на 650 місць. Педагогічний колектив складається на 90% з випускників школи. Усі вчителі мають вищу фахову освіту 2001 р закладу надано статус україномовної. 3 1955 року директорами школи працювали Зеленська Г.І., Богдан IX., Куцевол Д.Г.

Директором радгоспу був Іван Степанович Ривценик; у 1964 р. господарство перейменовано в радгосп "Ольгинський"

На сьогодні радгосп є ТОВ "Анадольпродукт” (керівник Таволжанський Ю.П.), яке спеціалізується на вирощуванні зернових культур і соняшника.

У 1930 роки в Ольгинці нараховувалося 1,1 тис. дворів У колгосп ввійшло 800 дворів. Колективізація селянських господарств завершена 1930 р. Перша жінка-бригадар Чала Феодосія Кирилівна на два роки була членом ВУЦКа

У 1923 р. село перейменовано на селище Ольгинку.

Протягом 1935-1959 рр селище було районним центром, а з 1937 р. має статус селища міського типу. З 1959 року Ольгинка входить до складу Водноваського району.

У передвоєнні роки населення Ольгинки складало 3,7 тис. чоловік.

Тяжким тягарем лягли на плечі мешканців селища випробування Великої вітчизняної війни 1941-1945 років. Уже 13 жовтня 1941 року Ольгинка була окупована фашистськими загарбниками У період війни всі чоловіки призовного віку знаходилися в лавах армії Населення збирало для фронту теплі речі, а робітники та службовці перераховували одноденні та дводенні заробітки для фронту.

На території селища діяв партизанський загін, до якого ввійшли Іваницький (учитель), Поляцьковий, Симоненко І. А., Бражник Д.Н., Комарь 3., Ляховець А, Муринецький, та інші. Група партизанів в районі Великоанадольського лісу нападала на ворожі ешелони і допомагала населенню уникнути рабської неволі. Особливо відзначилися Бражник Д.Н. та партизан Іваницький, які були видані фашистам зрадниками і героїчно загинули.

Довгі три роки німці господарювали в селі . 1943 р. почалося визволення України від окупантів. Відступаючи, фашисти руйнували все, що могли, знищували населення. Як згадують місцеві мешканці, всіх, хто жив у селі, зігнали в церкву, що знаходилася в центрі селища, і мали намір підірвати разом з людьми Але цьому задуму завадив стрімкий наступ радянських військ – плани фашистів були зірвані.

8 - 9 вересня 1943 р війська звільнили селище. Усіх загиблих, серед яких два невідомих бійці, поховали у братській могилі № 42. У травні 1945 р загиблі були перепоховані в парку Ольгинського БК. А вже 1952 р. на постаменті братської могили був встановлений пам’ятник Скорботного солдата Пам'ятник декілька разів реставрували.

Нині це величний меморіал Невідомому солдату з двадцятьома гранітними стелами, на яких викарбовано 323 прізвища воїнів земляків, що полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни, та іменами воїнів, що за гинули під час визволення Ольгинки. Мешканці села свято шанують пам’ять земляків.

У визволенні Ольгинки брав участь командир 88 гвардійського полку 33 стрілкової дивізії 2 гвардійської армії Корида Леонтій Дмитрович. Його ім'я носить одна з вулиць селища.

Славний бойовий шлях пройшов наш односельчанин Причина Микола Сергійович, учитель української мови та літератури

Причина М С вийшов у запас у званні майора на посаді заступника начальника оперативного відділу 5 Ударної армії. Нагороджений урядовими нагородами Бойового Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни II ступеню, орденом "Червона Зірка”.

Причина М.С., Коломієць Г.В., Пилипенко Р.П., Іванов ФД. З 1988 року роботу педагогічного колективу очолює Кивенко Альбіна Вікторівна, учитель історії. На сьогодні в школі навчаються 264 учні.

Роки перебудови і час внесли свої корективи в розвиток селища, життя його мешканців. По-перше, значно зменшилась кількість населення, зупинили свою діяльність деякі підприємства. Натомість розвинулись фермерські господарства, працюють приватні підприємства, які підтримують економічний розвиток селища.

На сьогодні в Ольгинці діють підприємства (АО "Анадальпродукт”. АТЗТ "Екопрод-АТ" комбікормовий завод, інкубатор, КПФ"Азовбудматеріали", свинарське племінне господарство приватного типу "PIG FARM"), Будинок культури, загальноосвітня школа І -III ступенів, бібліотека, мережа магазинів, дитячий садочок № 25 "Ромашка", амбулаторія, Відділення зв’язку, автомобільна школа ТСОУ, перший в Україні буддистський монастир ШЕЙЧЕН-ЛІНГ, Свято-Миколаївський храм, історія якого гідна уваги.

Ще у 1853 р на території села, поблизу помістя священика, з дерева була збудована і Миколаївська церква. Прихожан на той час нараховувалося 1672 чоловіки та 1631 жінка Білокамінний Свято-Миколаївський храм в Ольговці почався будувати у 1903 році замість дерев'яної церкви, названої на честь великомученика Дмитра Солунського.

Для будівництва храму використовували гашене вапно одинадцятирічної витримки, для міцності якого додавали білки яєць, зібраних у Великий Піст перед Великоднем. При закладі фундаменту храму була вкладена частинка мощів Миколи Угодника. Фундамент був гранітний, блоки розміром 1 кв.м. На по жертву храму вносилися тільки золоті монети. Будівля мала великий купол із дзвіницею в центрі, і чотири маленьких - по периметру. Закінчили будівництво храму і охрестили його у 1912 р. Першим священиком був отець Орест.

Але храм не цінували як пам’ятник архітектури. У середині 1930-х років, в період сталінських репресій, його закрили Тоді ж і були зняті дзвони і хрести з куполів дзвіниці. Майно розграбовано. Мешканці села ходили до всесоюзного старости М. Калініна за дозволом здійснювати служби в церкві. Дозвіл отримали, але ненадовго Втретє добро на відкриття храму дали в 1941 році німці, що окупували Донбас. Багато з них і самі відвідували богослужіння. Після звільнення селища церкву знову закрили, а отця Пантелеймона посадили за грати.

У післявоєнні часи церкву не минула трагічна доля: іконостас розламали, ікони знищили, розпис на стінах зафарбували, і спочатку зберігали в її стінах зерно, потім перетворили на клуб, у якому облаштували кінозалу, танцювальну залу, бібліотеку; на місці вівтаря розмістили сцену. Майже 30 років в колишньому храмі діяв клуб, а в 1983 році було прийнято рішення зруйнувати  будівлю церкви і побудувати новий Будинок культури.

Так як споруда храму не стояла на обліку пам’яток архітектури, Київ дав згоду на її знесення. Отже, влітку 1983 року пролунав фатальний вибух - храм було зруйновано. На сьогодні під Свято-Миколаївський і храм віддали будівлю, яка колись належала церковній громаді і стояла поряд. Зусиллями отця Олександра Пеканова йому надали належного вигляду, а 19 грудня 2002 р. в день Святителя Миколая встановили на даху храму невеликий купол з позолоченим; хрестом, а поряд звели дзвіницю.

Громада має намір відновити храм, але для цього не має коштів. Тільки на пожертвування мирян відбудова зруйнованої церкви не можлива. Тому прихожани шукають спонсорів, які 6 допомогли в цій справі. На сьогодні у громади є поки що проект майбутнього храму та фундаментні блоки.

Широкі дослідження по лісорозведенню у зоні звичайних чорноземів південного сходу України веде Маріупольська лісівницька науково-дослідницька станція - заповідне урочище на площі 519 га. Вона створена у 1892 р. на основі приватної експедиції з обслуговування і обліку різних способів і прийомів лісівницького і водного господарства в степах Росії гад керівництвом В.В. Докучаєва.

Це за його ініціативою було створено три науково-дослідницькі пункти Великоанадольський, Деркульський та Камякостеловий. Великоанадольський пункт у 1899 р.р. перетворений на Маріупольське дослідницьке лісівництво, а в 1930 – Маріупольську науково-дослідницьку станцію.

Першим керівником дослідницької ділянки був Георгій Миколайович Висоцький. З 1915 по 1932 рр станцію очолював Крайнев Д .К , який створив дендрарій. На сьогодні МЛДС спеціалізується на вирощуванні зернових культур і лісорозведенні.

Мешканці селища ніколи не були осторонь важливих подій у світі, брали в них участь. Це і Угорський путч (1956 рік), події в Єгипті у 50-ті роки (Богуцький Олександр), Карибська криза (Просол Микола, Артеменко А.П.) тощо. Не залишилися байдужими до подій в Афганістані Кучеренко І В , Скрипник Л.В., Воронін Є.В. У ліквідації Чорнобильської трагедії брали участь наші земляки Тімченко М.В, Комягін О., Баранник М.А, Дзекун В.Ф., Кузьменко Г.В.,Семенов В.С., Щербина А.П., Молодика В.В., Василенко Л. В.

Відомі земляки:

  • Бендрик Микола Кузьмич – український живописець, заслужений художник УРСР, м.Маріуполь;
  • Дзекун Олександр Іванович режисер-постановник і художній керівник Саратовського академічного театру драми, лауреат Національної премії імені Т.Г Шевченка;
  • Головко Володимир - народний артист УРСР м Львів; Кучеренко Г.А. – артист оперного театру м. Ростов-на-Дону;
  • Мирний В.В. - член - кореспондент АНУ;
  • Коломієць Юрій Васильович професор, доктор наук;
  • Єщенко В Ю - кандидат медичних наук м.Харьків;
  • Дараган А.Н., Величко Л Н - кандидати технічних наук;
  • Скляров Адольф – лауреат  державної премії СРСР,
  • Пєгов А.П. майстер спорту з вищого пілотажу на надзвукових літаках, військовий аташе СРСР;
  • Шуляк 0.0. - художник-аматор;
  • Сова Андрій - кіноактор, знімався у фільмі ’’Королева бензоколонки":
  • Бударина О.Д. - чемпіон Європи, Союзу зі стрільби з лука, створила лук-тренажер ергограф, майстер спорту міжнародного класу, народний художник Арменії;
  • Генералов Д. – бронзовий призер України по кікбоксингу.

До славних сторінок історії селища додає досягнення і сучасна молодь країни з карате, кандидат в майстри спорту; Генералов Д.М. - чемпіон області, призер України з кікбоксингу, кандидат в майстри спорту.

До 1959 р. до селища прилягала, як населений пункт, станція Велнкоанадоль. У зв'язку з бурхливим розвитком суспільного та індивідуального будівництва цей пункт приєднався до території селища.

Лісне - село, входить до складу Ольгинської селищної ради

Розташоване за 2 км від с. Олгінка. Залізнична станція Південнодонбаська.

Дата заснування - 1892 р

Пільне - село, входить до складу Ольгінської селищної ради.

Розташоване за 3 км від смт Ольгінка.

Дата заснування - 1933 р.

Селищна рада заснована у 1938 р.

Плідно працюють громадські організації:

__ вуличних комітетів, жіноча рада, рада ветеранів ВВВ та пенсіонерів (голова Надія Юхимівна Сівірін).

Каїка Тетяна Валеріївна, селищний голова

Бородавко А.В. - вільний фотохудожник,
презентував книгу альбом "Ляльки Чорнобилю"; Чадаєв Олександр фіналіст "Битви екстрасенсів” (3 місце); Цема Р.С. – чемпіон України з кік-боксингу, срібний призер України.

І. Загальна характеристика сфери поводження з твердими побутовими відходами

Селище розташоване у південній частині Донецької області, в місці витоку річки Суха Волноваха. На території селищної ради знаходиться Великоанадольський лісовий заказник, підприємство ДП «МарЛНДС», залізниця, через населений пункт проходить автомагістраль державного значення, селище знаходиться за 15 кілометрів від районного центру. Селище має чітко визначені межі: з півдня проходить межа з районним центром -- містом Волноваха, з заходу— смт. Володимирівка та смт Благодатне, з півночі — Мар’їнським районом, зі сходу — смт Новотроїцьке.

Площа всіх земель селища становить 5944 га, з них населеного пункту— 859 га. Населення Ольгинки становить більше 3500 чол. Тут проживають українці, росіяни, роми, азербайджанці, євреї тощо. Клімат помірно-континетальний з теплим літом і м'якою зимою. Впродовж року переважають південно-східні та східні вітри.

На території селища працює загальноосвітня школа, бібліотека, дошкільний навчальний заклад, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, відділення поштового зв’язку, автомобільна школа ТСОУ, Ощадбанк, залізниця, будинок культури, фільтрувальна станція КП «Компанія «Вода Донбасу», підприємства промисловості, торгівлі, тощо.

Досягнення в технології виробництва синтетичної тари і пакувальної продукції та продукції побутового вжитку, яка не підлягає поверненню для повторного вживання і не збирається для переробки, значною мірою вплинуло на збільшення утворення твердих побутових відходів і негативно впливає на довкілля.

Збір та перевезення твердих побутових відходів на сміттєзвалище в Ольгинській селищній раді здійснюється приватними особами на підставі договорів укладених з фізичними та юридичними особами смт Ольгинка.

Проте, з об’єктами утворення побутових відходів укладено договорів на їх вивезення близько 23 %.

Селищною радою на даний момент не розроблено та не затверджено схему санітарної очистки селища.

Централізований збір твердих побутових відходів на території населеного пункту забезпечує систематичне вивезення твердих побутових відходів та покращує санітарний стан та благоустрій Ольгинської селищної ради.

З метою забезпечення благоустрою територій селища, затверджено Правила благоустрою території в смт Ольгинка.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь