Перлик Руслан Сергійович (10.03.1988р. – 29.04.2022р.)
Перлик Руслан Сергійович
(10.03.1988р. – 29.04.2022р.)
Біографічна довідка
Перлик Руслан Сергійович народився 10 березня 1988р. в смт. Володимирівка Волноваського району, Донецької області, українець.
У 1995 р. пішов у перший клас ЗОШ I-III ступенів № 2 смт. Володимирівка.
У 2002 р. після закінчення школи вступив до Донецького будівельного технікуму.
У жовтні 2008 р. був призваний до лав Української армії. Службу проходив у 25 повітряно-десантній бригаді с. Гвардійське Новомосковського району, Дніпропетровської області.
У 2010 р. вступив до Донецького політехнічного інституту на заочну форму навчання та паралельно влаштувався на Південно-Донбаську шахту № 3 гірником з ремонту гірничих виробок.
У березні 2017 р. переїхав жити у м. Київ, працював різноробочим на будівництві, згодом начальником відділу в магазині «СпортМайстер»
З липня 2021 р. був керівником відділу магазину «Dnipro - М» в м. Вишгород.
15 вересня 2021 р. одружився.
У квітні 2022 р. пішов добровольцем на війну.
29 квітня 2022 р. загинув в результаті ведення бойових дій в районі с. Курулька Барвінківського району Харківської області. Похований 06.05.2022 на території Вишгородської міської громади . Посмертно нагороджений орденом «За мужність III ступеня» та орденом «Хрест Героя».
Батько - Перлик Сергій Володимирович, 1960 р. народження, помер у 2000 р.
Мати - Перлик Людмила Володимирівна, 1968 р. народження працює вчителем Володимирівського ЗЗСО I-III ступенів № 2 Ольгинської територіальної громади Донецької області, мешкає у с. Вишняки Лубенського району Полтавської області.
Дружина - Тяжкороб Євгенія Віталіївна, 1983 р. народження проживає в м. Вишгород Київської області.
Нагороджений посмертно Орденом «Хрест Героя». Орден «Хрест Героя» заснований громадською спілкою у 2021 році. Ця нагорода вручається за самопожертву, незламність духу й жагу до перемоги, особисту мужність і героїзм, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Сам орден запозичено з часів Української Народної Республіки.
Моя учениця,мов діаманти веснянки .
А очі розумні - болю полянки!
Разом з коханим була ще зі школи,
Навпіл усе, укупі відколи.
Душа одна на двох,на пару,
В полоні чуття,любові чару!
Вже десять років- вони родина,
У щасті,злагоді кожна хвилина.
Якщо назвати дівчину очима,
Рукою буде нехай хлопчина:
Рука болить- то плачуть очі,
Рікою ллються,щирі,
дівочі!
Рука ж в цей час їх витирає,
Від щемливої ніжності завмирає.
Жили,раділи,працювали, Мріяли,дбали,планували.........
Війна! З Донбасу отой хлопчина!
І у вогні його Батьківщина!
Пішов він землю свою захищати,
Бо в окупації брат і мати.
Пішов добровільно,ніхто не кликав,
Був небайдужим до людського лиха.
За велінням совісті, серця,
Щоб зберегти добра озерця.
Ізюм,містечко на Харківщині...
Його захищать довелось
мужчині.
Загинув коханий,Перлик Руслан!
Гинуть найкращі.Доля- талан?
- Зла,нестримна воля тирана,
Що на росіян одягнув кайдани... .........
А в мене дружина його все питає,
Як же жити далі,як його немає,
Слів я не знаходжу,втішити не можу!
Лише я звертаюсь,поможи їй,Боже!
Мати на Донеччині- і не поховала,
З катами- ординцями поряд жити мала....
Долі скалічені,долі знівечені!
Лихою війною, вогнем злим обпечені...
Женю,красуне,
треба жити,
Хочу тобі наворожити:
Життя без болю,суму,тривоги,
Довгої,красивої життя дороги. ...........
(Перлик Руслан,жив у селі Володимирівка,поблизу Вугледара).
Автор: Павлова Наталя Миколаївна, вчитель української мови та літератури Вугледарської ЗОШ I-III ступенів №2 .
Гарної погожої весняної днини всесильна рука долі почала писати нову історію – історію життя «світлого» хлопчини на ім’я Руслан. Хлопець був першою дитиною в родині – підтримкою, опорою, захисником та порадником для двох рідних та двох двоюрідних братів. Він виховувався й ріс у великій дружній сім’ї, тому не звик байдикувати – був старанним та працьовитим, надзвичайно добрим, щирим і веселим хлопчиком. Він любив життя, любив друзів, обожнював маму й бабусю, допомагаючи їм в усьому. Про Руслана всі знали як про вірного та надійного друга й товариша.
Також свою сумлінність і старанність проявляв хлопець і під час навчання. Мав хист до точних наук, гарно малював, тож не дивно, що по закінченні школи здобув професію архітектора. Окрім навчання, хлопець брав активну участь у спортивних заходах, обожнював грати у футбол.
Проте, коли російський агресор вирішив зазіхнути на волю та незалежність українського народу, Руслан відразу став на захист країни.
Нажаль, війна, як і наш ворог, безжальна та жорстока. Руслан віддав своє життя, виконуючи обов’язки із захисту Батьківщини.
В пам’яті кожного, хто знав Руслана, хлопець завжди залишиться доброю, щирою людиною, яка любила працю та ніколи не втрачала віри у перемогу України.
(Спогад вчителя Володимирівської ЗОШ I-III ступенів № 2 української мови та літератури Рязанцевої Оксани Миколаївни)
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
