Іван Миколайович Пантелєєв #НебеснаСотня #РеволюціяГідності #ЦеПроСвободу #Бути_гідним
Іван Миколайович Пантелєєв народився 1 грудня 1981 року в місті Краматорську Донецької області. Окрім нього в сім’ї виховувався старший син Олександр, який загинув під колесами п’яного водія, та донька Світлана. У 1999 році закінчив місцеву загальноосвітню школу №10. Відвідував музичну школу по класу піаніно, однак провчившись кілька років, покинув навчання. Самостійно опанував гру на гітарі. Отримавши шкільний атестат, рік провчився в торгівельному технікумі, опановуючи професію кухаря, згодом навчався у Краматорському машинобудівному коледжі Донбаської державної машинобудівної академії за спеціальністю «Програмування для обчислювальної техніки і автоматизованих систем». Працював на різних, часто випадкових роботах, звільняючись, коли робота заважала його захопленню музиці. Останні 10 років свого життя проживав у селі Дмитрівка Ясинуватського району Донецької області, доглядаючи за старенькою бабусею. Проживаючи у селі, займався городництвом. Посадив сад, в якому прийнялися яблуньки, груші, виноград. Дуже багато читав, цікавився історією України, передовсім періодом Козаччини та Другої світової війни. Любив біатлон, захоплювався футболом, вболівав за київське «Динамо» та підтримав українську збірку з футболу. Був творчою особистістю. Його пристрастю була музика. Іван мріяв створити власний рок-гурт, для якої підібрав назву «Небо мінуса». Планував, що його група стане знаменитою, а написані ним пісні популярними. Загалом є автором восьми музичних альбомів, більшість з яких були записані на касетному диктофоні під акустичну гітару. Згодом купив електрогітару й синтезатор, за допомогою яких записав свій останній альбом «Небо мінуса» (2013 рік), зняв кілька кліпів. У своїх піснях писав про нагальні проблеми, відносини між людьми та політичні реалії в Україні. Тому, коли дізнався про події на Майдані, не міг залишатися осторонь. «Несправедливість завжди його дуже обурювала. Він не міг мовчати. Завжди відстоював правду.. По життю такий», - згадує Людмила Пантелєєва, мама героя.
Участь у Революції Гідності. Рішення поїхати до Києва Іван прийняв після новин про жорстокий розгін бійцями «Беркуту» протестувальників в середмісті Києва в ніч проти 30 листопада. Виїхав до Києва 10 грудня й відтоді став активним учасником Революції Гідності. У Києві він одразу потрапив у саму гущу подій. У ніч на 11 грудня, коли беркутівці намагалися розігнати Майдан, Іван був серед тих, хто його відстояли тієї ночі. Йому довелося укріплювати барикади мішками з піском, снігом, шинами та колючим дротом, виставляти «їжаків» та стримувати натиск спецпризначенців разом з побратимами. На Майдані Іван провів майже два місяці. Допомагав активістам з Першої сотні Самооборони Майдану, відомої як «Львівська брама». На Майдані Іван мав псевдо «Креман». Охороняв барикади, жив на вулиці Інститутській у наметі, який жартома називали «Паротяг Анархія». Там не було командирів, а усі рішення приймалися колективно.
Під час Революції Гідності Іван заприятелював з Володимиром Чаплінським з Обухова, майбутнім Героєм Небесної Сотні. Вони здружилися, разом жили в наметі й загинули поруч на Інститутській. Іван неодноразово їздив до Володимира додому, щоб зігратися та помитися. Світлана, дружина В. Чаплінського згадувала, яким цікавим співрозмовником був Іван та якими схожими між собою були вони з Володею, бо мали багато спільних рис характеру, передовсім були чесними та справедливими. Обоє були переконаними у перемозі Майдану та вірили у краще майбутнє України.
Іван не планував повертатися додому на Донеччину. На Майдані він зустрів своє кохання, був серед однодумців, які поділяли його цінності, його прагнення свободи. Після перемоги планував оселитися у Києві, працювати та займатися творчістю. На початку лютого 2014 року Іван навіть змінив зачіску – поголився наголо, залишивши «оселедця».
Ніч на 20 лютого разом із Володимиром Чаплінським провели у друзів, а о п’ятій ранку з новин дізналися про поновлення сутичок у середмісті. Побратими кинулися на Майдан і там, намагаючись відтіснити силовиків по вулиці Інститутській, загубили один одного.
З оприлюдненим відео та фото хронік відомо, що Іван Пантелєєв допомагав пораненим та виносив тіла вбитих. Із засобів захисту мав шолом та металевий щит. Допомагаючи побратимам, отримав кульове поранення у руку на підступах до Жовтневого палацу. На останньому прижиттєвому фото Іван, перебуваючи на «п’ятачку смерті» неподалік від верхнього виходу зі станції метро «Хрещатик», присів біля пораненого у спину Володимира Горчинського, а через кілька секунд, орієнтовно о 9:54 отримав смертельне поранення. На відео видно як важко пораненого Івана, який стікав кров’ю, намагався затягнути за бетонну тумбу франківець Роман Гурик, вбитий хвилиною пізніше.
Згодом судово-медичною експертизою буде встановлено, що того дня Іван отримав кілька вогнепальних поранень з АКМС калібру 7,62х39: наскрізне правого плеча та грудей, лівої руки і сліпе поранення лівого стегна, яке стало фатальним. Тіло Івана було доставлено до фоє готелю Україна, де його упізнала дружина Володимира Чаплінського Світлана, яка внесла його у список загиблих під прізвищем Іван Креман.
Іванові було 32 роки.
Пошанування. Похований у селі Дмитрівка Слов’янського р-ну Донецької області. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Івану Пантелєєву було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив його медаллю «За жертовність і любов до України», а верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив почесною грамотою (посмертно). Ім’я та портрет героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. М. Кривоноса). 26 листопада 2015 року у місті Краматорську в приміщенні загальноосвітньої школи № 10 (вулиця Хабаровська №40), відкрито меморіальну дошку на честь героя. У 2015 році започатковано Всеукраїнський фестиваль мистецтв імені Героя Небесної Сотні Івана Пантелєєва, метою якого є сприяти популяризації сучасного мистецтва та підвищувати рівень патріотизму в суспільстві.
За матеріалами Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
